Філадельфія багато в чому була та залишається прогресивним регіоном, проте в сфері виборчого права для жінок вона не лідирувала. Жінкам знадобилось понад 100 років боротьби, щоб одержати право голосувати, але вони були впевненими у своїй меті та не припиняли торувати до неї шлях. Більше про нього розповідаємо у статті на philadelphiayes.
Початок руху за права жінок
Зміни у виборчому законодавстві були пов’язані зі здобуттям США незалежності. Так, після підписання Конституції штат Нью-Джерсі вперше надав жінкам право голосувати, що відповідало новому законодавству. Власне, це право мали всі, у кого було достатньо власності, але з огляду на бідність населення скористатись ним практично не міг майже ніхто.
У 1807 році цей підхід було скасовано, а виборче право надали виключно білим чоловікам, хоча це і суперечило Конституції. Така ситуація на початку ХІХ століття склалась у більшості штатів, у тому числі й у Пенсільванії. Це стало початком боротьби за виборче право для жінок.
У 1852 році вперше у Пенсільванії жінки провели з’їзд, присвячений цьому питанню. Подію очолили Лукреція Мотт та Мері Енн Вайт Джонсон. Мотт і Сара П’ю також заснували міжрасове Філадельфійське жіноче товариство, яке виступало проти рабства. Вони ж організували національний з’їзд прав жінок у Філадельфії у 1854 році. Ці заходи були присвячені правам жінок взагалі, в тому числі й виборчому праву.
У 1866 році активістки організували Американську асоціацію рівних прав (AERA), яку очолила Лукреція Мотт. Наступного року Роберт Первіс створив Пенсільванську асоціацію рівних прав. Він підтримував ідею про те, що афроамериканці та жінки мають отримати право голосувати. Варто зазначити, що рух за права жінок та афроамериканців відбувався одночасно, але саме чорним чоловікам першим надали право голосу.
Через цю подію у 1869 році AERA розкололася:
- Національна асоціація жіночого виборчого права (NWSA) на чолі з Елізабет Кеді Стентон та Сьюзен Б. Ентоні виступала проти такого рішення;
- Товариство виборчого права американських жінок (AWSA) на чолі з Люсі Стоун і Генрі Блеквеллом вважали, що таке розширення виборчих прав є першим кроком до досягнення мети жінок.
Тим часом у 1868 році Порція К. Гейдж спробувала проголосувати на муніципальних виборах. Звісно, вона не була зареєстрована, тож не змогла цього зробити. Натомість вона прийшла на наступні вибори разом зі 171 іншими жінками та власною урною для голосування. Цю практику підхопили жінки по всій країні. У Філадельфії у 1871 році намагалась проголосувати Керрі С. Бернем, а після заборони – подала до суду. Суд виніс рішення проти неї і тоді жінка звернулась з апеляцією до Верховного суду штату, але також програла справу.
Продовження боротьби
У 1876 році Філадельфійська громадянська асоціація виборчого права використала святкування 100 років від здобуття незалежності для того, щоб знову привернути увагу до питання надання жінкам права голосу. Між ідеалами нової держави та реальністю існувало протиріччя, але подолати його було складно.
Лідери організації всіляко лобіювали поправку щодо виборчого права жінок. Вони вирішили створити Декларацію прав жінок США, яку зачитували та поширювали під час святкових заходів 4 липня.
Попри всі зусилля Конгрес відхилив поправку щодо виборчого права для жінок у 1887 році. Після цього організації NWSA і AWSA вирішили знову об’єднати зусилля. У 1890 році вони створили Національну американську жіночу асоціацію виборців (NAWSA). У Пенсільванії діяло Товариство жіночого виборчого права, яке заохочувало жінок до організації місцевих осередків. Тож, у Філадельфії було засноване Товариство жіночого виборчого права, яке очолила Джейн Кемпбелл.
На початку ХХ століття у місті з’явилось ще більше товариств, які підтримували жінок та долучались до руху за отримання ними виборчих прав. Тож, ігнорувати цей процес на рівні Конгресу ставало все важче.
Досягнення мети
Новим етапом у боротьбі за виборче право жінок стала поява нових лідерів. Однією з них стала Еліс Пол, яка після Університету Пенсільванії жила у Великій Британії та використала місцеві ідеї для руху в США. Вона виступала за організацію парадів, мітингів та постійного привернення уваги громадськості до питання одержання жінками виборчого права.
Нові ідеї Еліс випробовувала саме у Філадельфії. У 1914 році вона започаткувала масштабне святкування Першого травня. Наступного року розпочала масштабну кампанію за права жінок на рівні держави та ініціювала проведення референдуму з цього питання.
Довгі роки боротьби закінчились, коли 4 червня 1919 року Конгрес прийняв дев’ятнадцяту поправку щодо надання жінкам виборчого права. Надалі треба було забезпечити ратифікацію документу штатами. Пенсільванія зробила це однією з перших 24 червня. У Нью-Джерсі розгляд поправки тривав до 1920 року, а в Делавері – до 1923 року.
Понад мільйон жінок вперше проголосували у Пенсільванії на виборах 2 листопада 1920 року. Тривалим та важким був шлях до отримання цього права, але недаремним.