У квітні 1951 року містяни схвалили новий статут Філадельфії, відповідно до якого в листопаді цього ж року відбулись муніципальні вибори. Переконливу перемогу на них вперше в історії здобули демократи, які відтоді залишаються на панівних позиціях у філадельфійській політиці. Вибори включали обрання мера, окружного прокурора та депутатів міської ради. Також у їх межах відбувся референдум щодо об’єднання міської та окружної влади. Розповідаємо про них докладніше на philadelphiayes.
Політичне життя Філадельфії у середині XX століття
Упродовж 1940-х років на всій території США лише у Філадельфії в політиці панували республіканці. До цієї партії належали мер Бернард Семюел та шериф Остін Міхан, яких підтримували відомі бізнесмени міста. На виборах 1947 року перемогу знову здобули республіканці.
Проте надалі у суспільстві почало зростати невдоволення їх політикою. При цьому реформатори з’являлись у середовищі самих республіканців. Вони почали об’єднуватись з демократами й саме ця коаліція перемогла на виборах у 1949 році. Після них була виявлена корупція в уряді міста й 1950 року було запропоновано ухвалити новий статут. Він мав передати більшість владних повноважень від міської ради до мера, а також розпочати реформу державної служби. Пропонувалось призначити чиновників на вищі посади виконавчої влади безпосередньо мером без погодження міської ради. Виборці схвалили ці пропозиції під час референдуму у квітні 1951 року й наступним етапом стали масштабні вибори.
Вибори мера Філадельфії 1951 року
Бернард Семюел не став висувати свою кандидатуру на ці вибори. Кандидатом від республіканців став Деніел А. Полінг, а від демократів – Джозеф С. Кларк-молодший.
Деніел Полінг був баптистським проповідником та мав репутацію чесної людини. Він працював у різних благодійних організаціях, а також очолював видання «Christian Herald». Його син Кларк В. Полінг був капеланом та загинув під час Другої світової війни.
Джозеф Кларк-молодший був юристом та офіцером армії США. Він брав участь у Другій світовій війні. Його родина була республіканською, але Джозеф змінив свої політичні погляди на користь демократів у 1928 році. У Філадельфії він декілька разів намагався обійняти державну посаду. Врешті зміг стати заступником генерального прокурора Пенсільванії. У 1949 році він був обраний на посаду міського контролера для боротьби з корупцією. Упродовж двох наступних років Кларк-молодший активно розслідував хабарництво та крадіжки в адміністрації Бернарда Семюела й викрив багато злочинів. Він також закликав прийняти новий міський статут.
Свою передвиборчу кампанію Джозеф Кларк-молодший зосередив на корупції у середовищі республіканців. Він обіцяв провести масштабні реформи та подолати цю проблему. Власне, Деніел Полінг не заперечував існування корупції й також запевняв виборців, що викорінить її.
Відомі філадельфійські видання «Inquirer» та «Bulletin» спочатку традиційно підтримували республіканців, але швидко перейшли на сторону демократів. У газетах писали, що лише, якщо позбутися республіканців, то стан справ у мерії зміниться. Джозеф Кларк-молодший разом з кандидатом в окружні прокурори Річардсоном Ділвортом купив час на радіо та виступав на вулицях, докладно описуючи всі злочини республіканців.
В результаті вибори стали для нього перемогою. Перевага склала понад 120 000 голосів. Найбільшого успіху демократи досягли у так званих «незалежних округах», де мешкали представники середнього класу, та в переважно афроамериканських округах на півночі та заході Філадельфії.
Тож, починаючи з 1881 року, представник демократів вперше здобув посаду мера. Крім того, це був перший з 1911 року випадок, коли кандидат від республіканців програв на виборах. Відтоді розпочалась епоха домінування демократів у політиці Філадельфії, яка триває й у XXI столітті.
Інші аспекти виборів 1951 року
Паралельно з виборами на посаду мера у 1951 році у Філадельфії також обирали окружного прокурора, членів міської ради та міських комісарів.
За посаду окружного прокурора змагалися представник демократів Річардсон Ділворт та республіканець Майкл А. Фол. Ділворт у минулому був республіканцем, але почав виступати за реформи й згодом перейшов до демократів. Він балотувався на посаду мера у 1947 році. Цікаво, що тоді Джозеф Кларк-молодший очолював його виборчу кампанію. У 1949 році Річардсон Ділворт став міським скарбником. Лідери Демократичної партії планували висунути його на посаду мера під час виборів 1951 року. Проте після висування Джозефа Кларка-молодшого, Ділворт вирішив балотуватися на посаду окружного прокурора.
Щодо його суперника, то Майкл Фолі був адвокатом Страхової компанії Північної Америки та мав організаційну підтримку. Проте активна передвиборча кампанія Ділворта принесла йому перемогу з великим відривом. Він отримав трохи менш як 58% голосів.
Відповідно до прийнятого нового статуту, цього ж року філадельфійці обирали міську раду. Всього до її складу мало увійти 17 членів:
- десять із них мали бути представниками районів міста,
- решту обирали на загальних підставах,
- кожна політична партія мала право висунути 5 кандидатів,
- виборці ж голосували лише за п’ятьох.
Тож партія більшості мала можливість зайняти 5 із 7 місць, а 2 місця залишались для партії меншості. Тріумф демократів продовжився й на цьому етапі. Вони здобули перемогу в дев’яти із десяти районів й переконливу більшість у 5 із 7 місць.
Щодо обрання міських комісарів, то кожна партія висувала двох кандидатів. З них мали обрати троє найкращих. Ця посада була окружного рівня та з’явилась до об’єднання передмість Філадельфії в одне місто. Обов’язком комісарів у середині XX століття було проведення міських виборів, а також регулювання системи мір та ваг. Як і на інших етапах виборів 1951 року, демократи перемогли. Обранцями стали Моріс С. Оссер та Томас П. Макгенрі. Макгенрі був чинним комісаром та обіймав цю посаду ще з 1945 року. Оссер напроти був новачком. До цього він працював юристом та очолював 16-й округ. Третє місце здобув республіканець Волтер І. Девідсон, який до цього працював менеджером з продажів.
Наслідки виборів 1951 року для Філадельфії
Вибори, що відбулись у Філадельфії у 1951 році, стали руйнівним ударом для республіканців міста. Через два роки вони змогли здобути декілька незначних посад у міській раді, але надалі республіканська організація продовжила занепадати.
Натомість Демократична партія стала панівною в політиці міста – у міській раді та на посаді мера. Надалі на політичній арені Філадельфії розпочалось протистояння між реформаторами Демократичної партії та прихильниками традиційних поглядів. До 1965 року більшість реформаторів залишили уряд. Тоді політична культура повернулася до більш стриманих і вузьких поглядів, які також багато критикуються виборцями та представниками республіканців.
Так чи інакше, 1951 рік став переломним для філадельфійської політики. Ніхто не очікував такої різкої та повної зміни керівної партії. Проте демократам вдалось використати сприятливі для них умови та переконати виборців у тому, що саме вони остаточно подолають корупцію.