Історія чи не кожної країни має ім’я героя та зрадника водночас і лише час впливає на сприйняття таких суперечливих особистостей. Ось і в США у Національному історичному парку Саратога можна побачити пам’ятник без імені. Зображення солдатського чобота на постаменті має загадковий напис про блискучого солдата, який здобув перемогу та звання генерал-майора. Ім’я Бенедикта Арнольда не вказано через державну зраду, яку він здійснив пізніше. Розповідаємо докладніше про буремний політичний шлях головного зрадника в історії США. Далі на philadelphiayes.
Юні роки
Бенедикт Арнольд народився у штаті Коннектикут 14 січня 1741 року. Його прадід був першим губернатором колонії Род-Айленд. По материнській лінії він був нащадком англійського священника Джона Лотроппа. Він вважав, що церква має бути відокремлена від держави, й був змушений емігрувати. У Новому Світі його ідеї прийшлись до смаку. Тож родина Лотроппів з 13 дітьми залишилась тут.
У 14 років Бенедикт доєднався до ополчення, але невдовзі покинув військо. Від покарання за дезертирство його врятував лише юний вік. Після цього хлопець працював в аптеці, а пізніше родичі допомогли йому відкрити власний продуктовий магазин. Юнак мав здібності підприємця й завжди прагнув більшого, тому у 26 років купив торгові судна та почав імпортувати товари з Канади та Вест-Індії. Під час цієї діяльності він багато дізнався про чорний ринок, фіскальну політику Великобританії та можливості заробляти більше грошей.
Арнольд мав на меті стати джентльменом та увійти до вищого класу. Проте його сприймали як контрабандиста. Він навіть потрапляв під суд, але звинувачення у розтраті державних коштів з нього зняли. Все ж це мало негативні наслідки для його власної репутації та для родини.
У Бенедикта було троє синів від першої дружини Маргарет, яка померла у молодому віці. Другою дружиною підприємця стала Пеггі Шиппен, яка народила йому чотирьох синів та доньку. Варто зазначити, що всі сини Арнольда вступили до лав британської армії, а доньку видали заміж за британського полковника.
Американська революція: герой і зрадник
У 1775 році Бенедикт Арнольд приєднався до Континентальної армії та почав брати участь у військових подіях. У квітні він очолив ополчення Нью-Хейвена та захопив місцевий пороховий склад. Його загін почав марш на Кембридж, у штат Массачусетс, де планував зустріти союзні війська. Починаючи з цих подій, Арнольд впевнено здобував славу героя. Усі його минулі гріхи були забуті й співвітчизники почали пишатись ним.
У травні 1775 року Арнольд допоміг розбити гарнізон британців на північ від Нью-Йорка. Потім став очільником експедиції, яка пройшла від Мена до Квебеку з метою залучення населення Канади в боротьбу проти британців. Квебек встояв перед солдатами Арнольда, а його було тяжко поранено в ногу.
У жовтні 1776 року Арнольд очолював американську флотилію в боях біля острова Валькур та затримав наступ на Нью-Йорк, що було надзвичайно важливим для успіху Американської революції. У 1778 році Арнольда призначили військовим комендантом Філадельфії, а потім, на прохання Джорджа Вашингтона, він також опікувався фортецею Вест-Пойнт.
Однак в цей час щось змінилось у душі Арнольда. Він вважав, що Континентальний конгрес не цінує його, а революція приречена на невдачу. Внаслідок цих почуттів та думок Арнольд вирішив продати Вест-Пойнт британцям, які пообіцяли йому 20 300 фунтів стерлінгів та звання бригадного генерала. Посередником у таємних перемовинах став майор Джон Андре. Проте його викрили, захопили та запроторили до в’язниці. Арнольд встиг втекти до британців, але його наміри викликали неабияку лють в американців.
Майора Андре засудили як британського шпигуна та повісили. Арнольд відреагував на це відкритим листом «До народу Америки», який опублікувала Нью-Йоркська королівська газета. Він намагався виправдати свій вчинок, звинувачуючи Континентальний конгрес в корупції та брехні, а також закликав американців відкинути прагнення незалежності та повернутись до складу монархії. Проте йому не вдалось переконати співвітчизників.
Доля зрадника
Щодо британців, то вони винагородили Арнольда за зраду званням бригадного генерала та 6000 фунтами стерлінгів. Водночас він також втратив довіру командування. Далі його життя складалось так:
- у 1782 році він втік з родиною до Англії, де був прийнятий королем, але зневажений елітою;
- у 1787 році переїхав до Канади, де разом з синами почав займатись торгівлею;
- у 1791 році повернувся в Лондон.
Помер Бенедикт Арнольд у 1801 році в Лондоні від подагри. Хвороба стала наслідком його прагнення до розкішного світського життя. Ходили чутки, що на смертному одрі він хотів бути одягненим у стару форму американської армії. Проте навіть це не викликало співчуття співвітчизників. Франклін сказав про Арнольда, що він продав три мільйони людей, в тому час як Юда – лише одного Христа.
Відтоді в США ім’я Бенедикта Арнольда воліли не згадувати. Навіть пам’ятник йому встановили безіменний та зображує він лише ногу, поранену у славетній битві, в якій генерал ще був героєм.