Еліас Будіно був одним із батьків-засновників США, а також юристом, державним діячем, захисником прав жінок та борцем за скасування рабства. У роки Війни за незалежність він був офіцером розвідки та комісаром у справах військовополонених. Пізніше працював у складі Континентального конгресу та Конгресу Конфедерації, а в останні роки війни очолив його.
У статті на philadelphiayes розповідаємо докладніше про його життєвий шлях та політичну кар’єру.
Молоді роки
Еліас народився 2 травня 1740 року у Філадельфії. Дід хлопчика по батьковій лінії був французьким протестантом, який виїхав до Нью-Йорка у кінці XVII століття, тікаючи від релігійного переслідування. Його син, Еліас Будіно III, став майстром срібних справ та торгівцем. Він товаришував з Бенджаміном Франкліном. Мати Еліаса походила з Британської Вест-Індії.
У пари народилось дев’ятеро дітей, але лише четверо з них досягли повноліття, в тому числі Еліас. Його старша сестра стала відомою поетесою. Її твори публікували у багатьох газетах та журналах. Брат Еліаса очолив Верховний суд штату Нью-Джерсі.
Еліас здобув базову освіту вдома, а потім батьки відправили його навчатись до Принстона. Там він вивчав юридичну справу у Річарда Стоктона, який пізніше одружився з його старшою сестрою. Еліас взяв за дружину молодшу сестру Стоктона. Річард також згодом став підписантом Декларації незалежності. Тож ці родини мали багато спільного.
Політична та військова кар’єра
У 1760 році Еліаса прийняли до адвокатури. Свою адвокатську практику він почав у штаті Нью-Джерсі. Крім того, там у його володінні була земля.
Будіно досить швидко здобув хорошу репутацію. До нього зверталось багато клієнтів, практика процвітала. У 1775 році його обрали до асамблеї провінції Нью-Джерсі. Коли почалась Війна за незалежність, Еліас сприяв набору військових, а також позичав кошти на закупівлю припасів та допомагав шпигунам. Коли британці окупували Нью-Йорк, то багато шпигунів відправили для спостереження за їх переміщеннями та гарнізонами.
У 1777 році генерал Джордж Вашингтон звернувся до Еліаса з проханням обійняти посаду генерального комісара у справах військовополонених. Конгрес прийняв цю пропозицію. Так Будіно став полковником Континентальної армії. На цій службі він залишався протягом наступного року. Він опікувався полоненими ворогами, а також забезпечував постачання американців, які опинились у британському полоні.
Восени 1777 року Будіно також був призначений делегатом Другого континентального конгресу. Відвідати його він не зміг, через свої прямі обов’язки. Власне, через це він і подав у відставку. На початку липня Еліаса замінили на посаді комісара у справах військовополонених й він доєднався до засідання Конгресу 7 липня 1778 року.
Наступний термін у складі Конгресу Будіно працював з 1781 до 1783 року. Упродовж останнього року він був його очільником. Посада президента Конгресу був церемоніальною та фактично не давала реальних повноважень. Проте Будіно мав вести широку кореспонденцію та підписувати офіційні документи. Так, у квітні 1783 року саме він підписав попередню мирну угоду.
У 1789 році почалось формування уряду США, то Будіно обрали до Палати представників від Нью-Джерсі. Він не приєднався до жодної зі сформованих тоді політичних партій. Також він голосував проти одинадцятої поправки до Конституції, яка встановила для штатів судовий імунітет.
У 1794 році Будіно відмовився від подальшої роботи у Конгрес та завершив цю діяльність наступного року. Проте на цьому його адміністративна та політична кар’єра не закінчилась. Восени 1795 року він був призначений директором Монетного двору за поданням Президента країни. На цій посаді Еліас залишався до 1805 року.
Будіно був відданий пресвітеріанином та мав активну громадянську позицію, а саме:
- він захищав права американських індіанців та афроамериканців, спонсорував студентів Школи-пансіону для індіанців у Коннектикуті;
- у сфері захисту прав жінок, очолював відповідну кампанію федералістів та мотивував жінок до політичної діяльності;
- як член Конгресу, виступав проти рабства;
- у 1816 році взяв участь у заснуванні Американського біблійного товариства і став його першим президентом;
- входив до складу опікунської ради Принстонського коледжу з 1772 року.
В останні роки життя Еліас займався торгівлею землею та інвестиціями. Згідно з його заповітом, 13 000 акрів його особистих володінь було передано Філадельфії для створення парків та інших громадських потреб.
Особисте життя та смерть
Дружиною Будіно стала Ганна Стоктон. У пари народилось двоє доньок. Марія померла у віці двох років, а Сьюзен виросла та вийшла заміж за Вільяма Бредфорда, який був генеральним прокурором та головним суддею Пенсільванії. Коли чоловік помер, Сьюзен повернулась до дому батьків та займалась редагуванням батькових паперів.
У 1805 році родина переїхала до Берлінгтона, Нью-Джерсі. Ганна пішла з життя через декілька років. Еліас помер 24 жовтня 1821 року та був похований на місцевому цвинтарі церкви Св. Марії.